Спершу має бути Сонце! Це у безмежних обширах Всесвіту важко розібратися, де початок, де кінець і що там за центр, бо ж їх стільки. У житті людини все значно простіше: кожен із її світів розпочинається з Сонця. Його важко не помітити. Воно велике і тепле. І яскраве, як кожна зірка. Маса Сонця настільки значна, що вона викривляє простір і визначає траєкторії руху менших небесних тіл навколо, зокрема планет.
Взагалі, цілий Всесвіт – це система збалансованих взаємозалежностей: енергія початку розкидує матерію шматками у нескінченність, а маса матерії викривляє простір, надаючи рухові певних матеріальних конфігурацій. Всесвіт – танок матерії та енергії, відносна гармонія абсолютного руху. Людське життя також. Людина – більше, аніж світ. Там цілий всесвіт зі світів. І у кожного власне Сонце. Матерія – завжди ресурс, енергія – мотивація. Сонце – те, що освітлює (надає сенсу), зігріває (дарує втіху) і стає джерелом ресурсу та мотивації не лише для Вас.
У житті кожної людини має бути власне Сонце. Те, яке своєю масою – власною значимістю – визначає траєкторії нашого руху та руху інших людей навколо нас. Масивним і значимим у нашому житті є те, що вимагає часу та зусиль. Воно прокладає наші шляхи своїм гравітаційним полем – нашими інтересами, бажаннями, прагненнями, почуттями, ідеями тощо. Професійна діяльність, сім’я, кохана людина, друзі, хобі, якесь особливе зацікавлення – той вид нашої людської діяльності, який вимагає значної частини нашого часу і який дозволяє нам відчути себе планетою серед інших планет, що кружляють навколо того ж Сонечка.
Гравітація ущільнює матерію; наші думки, почуття та інтереси, ущільнюють соціальну дійсність, формуючи групи осіб. Наша присутність у чиємусь житті може набути “планетарного” значення, і ми почнемо впливати на чиїсь життєві траекторії, хтось стане нашим супутником, орієнтуючись на нас, потребуючи нашої присутності, щоб не злетіти з власної орбіти. Чиїмось супутником може стати кожен із нас. У якійсь із Сонячних систем. Планетам властиво мати супутників, як Землі Місяця. Адже Всесвіт – це таки система збалансованих взаємозалежностей.
Будьте обережні! Коли велика та яскрава зірка з учора іще потужною масою раптом остаточно охолоне, вона може коласпнути до чорної діри. А це вже трішки страшно, бо те, чи та, чи той, хто вчора визначали траєкторії Вашого руху, освітлювали дорогу та зігрівали власним теплом, тепер безжалісно поглинатимуть у темну безвість цілий Ваш світ з його ресурсами та життєвою снагою. І це боляче! Коли гасне Сонце, людина не помічає інших планет, вони сходять із власних орбіт, і Вам раптово стає самотньо, Ваш світ розклеюється, розсипається, а новоутворена чорна діра нагадує про жахливий біль втрати когось такого важливого і дорогого, світлого і теплого. І Ви змушені шукати компенсацій цій всепоглинаючій і ненажерній відсутності, що стає причиною брутального хаосу у просторах Вашого приватного космосу. Тому так важливо кожному завжди мати про запас якусь додаткову сонячну систему, щоб, коли уламки старої зникнуть остаточно за горизонтом чорної діри, темрява, і холод, і самотність не стали тотальними.
Коли Вам раптом у житті стало темно та холодно, Ви перегоріли, як електрична лампочка у Вашому під’їзді, і світ почав дробитися на хаос, негайно увімкніть нове Сонце, долучіться до гурту планет, що кружляють у тому ж гравітаційному полі, з тими ж інтересами, ідеями, враженнями. Коли Сонце перестає світити, зникає сенс, а коли перестає зігрівати – у Вашому світі настає льодовиковий період, рух сповільнюється, життя підгальмовує. Перевірте, щоб у Вашій сонячній системі було достатньо планет для балансу взаємозалежностей. І щоб на орбітах Вашого власного життя кружляли правильні супутники – з відповідною масою та доброю енергією.
Кожен із нас родом із маленького світу маленької людини. Цілий наш Всесвіт розпочинається із нашої власної маленької планети. Тому так важливо у житті навчитися подбати про власну планету! Один із майстрів такого ремесла навчав, що з самого ранку, одразу після сну, одразу слід братися за вулкани – прочистити кожен, щоб залишки дня вчорашнього не перекрили виробленого жару, і щоб планету не розірвало на шматки. Теплом слід ділитися із цілим Всесвітом, добра та радості не можна залишати непоміченими у сутінках підземних тунелів. Вони можуть зігріти космос. Не дозволяйте смуткам, образам, жалям блокувати Ваше тепло, займайтеся власними вулканами вчасно: “Коли вулкани справно чистити, вони горять спокійно й рівно, без вивержень”. Ви ж не бажаєте, щоб Вашу маленьку планету рознесло вщерть.
І про пагінці баобабів не забувайте! Великі клопоти, журба і тривоги, можуть надто глибоко пустити коріння. Якщо завчасно не повиривати, потім не справитися. Рознесуть зсередини. І про власну троянду не забувайте: без неї Ваша планета втратить барву. А вона, хоч і така, як усі інші, для Вас – єдина, неповторна, сонячна. Це та гравітація у Всесвіті збалансованих взаємозалежностей, яка робить і Вас особливим – єдиним, неповторним, сонячним.
Ну, а коли впораєтеся з вулканами, баобабами та Трояндою, тоді вже присядьте десь у золотому морі пшеничного колосся в очікуванні Вашого Лиса. Він неминуче з’явиться на горизонті, якщо Вам не забракне терпцю. І тоді доведеться проявити відвагу й творчість, аби його приручити. Але ж хіба цей невпинний рух Всесвіту, який ми називаємо часом, нам дарований не для цього? Хіба ж це не найблагородніше з усіх можливих людських мистецтв? Приручити – дати волю гравітації. І та обов’язково поскладає все до купи. А коли Ви після тривалих космічних мандрівок відчуєте прирученим і себе, у Вашому Всесвіті неминуче засяє ще одне Сонце…
Київ, 02.10.2020
